Маттіас Бенц, Дніпро
Колись у Дніпрі виготовляли радянські балістичні ядерні ракети. Проте близькі відносини з Росією зламані війною на сході України. Переорієнтація болюча.
У повітрі присутня атмосфера холодної війни. Повільно відкриваються двері у царство ракет. Солдати патрулюють і перед входом інструктують відвідувачів щодо основних правил техніки безпеки. Фотографування суворо заборонено. Далі дорога веде повз великі фабричні цехи. На головній площі стоїть символ славетного минулого: списана міжконтинентальна балістична ракета SS-18, благоговійно названа американцями «Сатаною». У багатьох працівників при погляді, на яку, з’являється горда посмішка на обличчі.
Славетна історія
SS-18 була найбільшою балістичною ядерною ракетою. Вона була розроблена і побудована тут, у колишньому Дніпропетровську, силами конструкторського бюро «Південне» і виробничого партнера Південмашу. Дніпро у той час було закритим містом. У якості важливого центру радянської ракетної техніки, в якому у 1950-х роках були побудовані тисячі балістичних ядерних ракет, набув особливого значення, але в умовах суворої секретності.
Виявляється, частина з них (ракет) продовжує чергувати і по сьогоднішній день – хоча військові програми були припинені після розпаду Радянського Союзу, і з тих пір виробляються тільки цивільні ракети, за допомогою яких запускаються у космічний простір деякі супутники.
Славетна ракетна промисловість принесла Дніпру ім’я «Міста ракет». Але індустрія недавно пережила найважчі часи в своїй історії. Конфлікт у Східній Україні, який вибухнув за підтримки Росії навесні 2014 року призвів до різкого перелому. Братські країни Україна і Росія стали ворожими, також швидко були скорочені економічні відносини з обох сторін. «Конфлікт призвів нас до скрутного становища» сказав Дмитро Нікон, головний економіст Південмашу. Бізнес розвалився, часом підприємство не могло виплатити зарплату.
Російське ембарго
Що ж трапилося? Насправді державні ракетні компанії з Дніпра почали переорієнтуватися відразу ж після падіння залізної завіси. Вони були змушені шукати міжнародне співробітництво, і відкривати нові ринки. Перш за все, конструкторське бюро «Південне» – конструкторське бюро і виробниче підприємство традиційно були розділені ще за радянських часів – модливо так відносно добре для диверсифікації. Але виробнича компанія Південмаш завжди мала тісні коопераційні зв’язки з російськими партнерами. Коли вибухнув конфлікт з Росією, це стало важким тягарем.
Раптово майбутнє спільних ракетних проектів, таких як «Зеніт», «Antares» або Sea Launch стало невизначеним. Формально, міжнародні цивільні проекти не підлягають забороні. Але через невизначеність все призупинилося. Крім того, старий коопераційний ланцюг з надання послуг постачання зламався; стало ясно, що росіяни у майбутньому не будуть більше постачати ракетні двигуни для перших ступенів ракет Південмашу. «Це означає, що нам довелося зіткнутися з тим, що б бути в змозі виробляти всі компоненти самостійно», сказав Д. Нікон.
Це був досить болісний процес. Великі ракетні двигуни повинні бути в змозі виробляти у п’ятнадцять разів більше тяги, ніж менші для верхніх ступенів ракети – це як різниця між вантажівкою і легковим автомобілем. Але на Південмаші чітко бачать мету. «Тепер ми можемо зробити усе самостійно», говорить Д. Нікон. В кінцевому рахунку, необхідна переорієнтація зміцнила компанію.
Ділові можливості у космосі
Ймовірно, Південмаш не пережив би кризи (як і КБ «Південне»), якби не було державним підприємством під контролем українського космічного агентства. Держава допомогла то тут, то там, наприклад, відстрочило виплати по кредитах. Після трьох років дефіциту і скорочення персоналу, ситуація повинна тепер поліпшуватися. Деякі проекти запрацювали знову, будуть зростати доходи.
У жовтні 2016 року, у США продовжив розвиток проект ракети Antares – спільний проект в інтересах НАСА. Також є сподівання на Канаду. У Новій Шотландії, приватна компанія Maritime Launch Systems буде створювати перший в країні космодром для запуску ракети і ймовірно до 2020 року пропонувати комерційні запуски у космос з використанням ракети «Циклон-4М» українського виробника. Компанія рекламує її як бюджетний проект – 45 млн дол. США за пуск, при виведеному навантаженні 3350 кг – і як проект з високим ступенем надійності української ракетної техніки.
Приклади показують, що переорієнтація на західні ринки приносить плоди повільно.
І КБ «Південне», і Південмаш, бачать для себе деякі можливості на світовому ринку космічної техніки. «Доступ до космосу все ще дорогий», говорить головний ракетний конструктор КБ «Південне» Павло Дегтяренко, «але є великий попит на доступний транспорт, особливо для малих супутників». Ринок, де хочуть і далі працювати.
Дегтяренко відзначає сильні сторони українських виробників. Україна має більше ніж 60-річний досвід роботи з більш ніж 1000-ми запусками ракет, і українські фахівці можуть запропонувати більш надійну технологію за конкурентними цінами. Щоб фактор ризику був незначним питанням, фактором, який завжди призводить до вибуху ракет – техніка повинна вміти працювати в екстремальних умовах.
Дегтяренко малює картину майбутнього використання української космічної техніки як дешевого космічного транспорту, починаючи від рішень з видалення космічного сміття і закінчуючи населеною місячною базою, яка може бути реалізована в міжнародній кооперації протягом декількох десятиліть. Але велике видіння не може приховати той факт, що дні слави, ймовірно, належать до минулого. За радянських часів в ракетній промисловості Дніпра працювало близько 70 000 чоловік, сьогодні трохи більше 12 500. Багато працівників галузі до сих пір марять старими часами, коли вироблялося дві ракети на тиждень. А зараз, в кращому випадку, дві ракети в квартал.
Але переорієнтація і з ним зміна культури до більш «західних» компаній неминучі, і це очевидно. Зате символічно у вестибюлі КБ «Південне» розміщується презентаційна галерея. Там з гордістю презентовані не тільки свої власні космічні технології. У радянській манері, тут також увіковічені Генеральні директори з великими портретами, починаючи з легендарного засновника компанії Михайла Янгеля до нинішнього начальника Олександра Дегтярьова. Але Дегтярьов є першим, хто не має військових нагород. Під його керівництвом, приходять зміни.
Прикордонний регіон
Як КБ «Південному» і Південмашу, так і багатьом іншим економічними напрямками у Дніпрі за останні три роки довелося переорієнтуватися. Конфлікт з Росією сильно вдарив по регіону. Розчарування відзначається Віталієм Литвином, представником губернатора регіону з економічних питань. «Дніпропетровська область є найбільш промисловим регіоном України, одна шоста частина експорту України йде звідси», говорить Литвин. Тут широко представлені сталеливарна, хімічна промисловість та агробізнес. Раніше область отримувала більшість прямих іноземних інвестицій в країні.
Але зі збройним конфліктом в східних українських сепаратистських регіонах Донецької і Луганської областей, Дніпропетровщина раптово стала прикордонним регіоном. У той час як лінія фронту проходить в декількох сотнях кілометрів, у регіоні зберігається повна безпека. Але все одно присутній протест іноземних інвесторів: вони боялися, і прямі інвестиції зменшилися. Втрата довіри інвесторів була для регіону економічно найбільшою проблемою, відзначає Віталій Литвин.
Крім того, промисловість була уражена втратою російського ринку, який раніше був важливим, для сталеливарної продукції і сільськогосподарських товарів. Це ніколи б не закінчилося добре, так сильно залежати від одного ринку, вважає експерт. Переорієнтація була болючою, але, у кінцевому рахунку, корисною, тому що змусила компанії модернізуватися і підвищувати їх конкурентоспроможність. Компаніям довелося шукати нові ринки збуту – і вони знайшли їх в ЄС і Азії.
У пошуках інвесторів
Конфлікт вдарив по регіону опосередковано. Хоча ви не відчуєте у Дніпрі ніякої війни. Але регіон прийняв багато внутрішніх біженців з сепаратистських регіонів, з яких виїхали, в цілому, більше 1 мільйона чоловік. У військовий госпіталь відразу за будівлею обласної адміністрації майже щодня доставляються жертви. «Ми повинні захищати нашу країну і піклуватися про військових біженців», говорить Віталій Литвин. Крім того, тут поглинається ця енергія війни.
Регіональні органи влади зараз намагаються відновити довіру міжнародних інвесторів. Вони заснували інвестиційне агентство DIA, яке розраховує на конкретні пропозиції в таких сферах як агробізнес та сонячна енергетика. У Павлограді буде побудований індустріальний парк з особливими умовами для іноземних інвесторів. Регіональний уряд позиціонує себе дружнім до інвесторів, успішно бореться з головною українською проблемою корупцією, і підкреслює такі переваги, як низькі витрати на робочу силу і наявність кваліфікованої робочої сили в регіоні. І не в останню чергу хочеться сказати, що Дніпро є привабливим містом, яке веде гостей уздовж мальовничих берегів річки Дніпро.
Хоча місцеві жителі і не стверджують, що Дніпро є дуже гарним містом. Він характеризується типовими будівлями радянської епохи, в поєднанні звисотними будівлями американського типу, які виникли в будівельному бумі на рубежі тисячоліття. Проте, люди пишаються своїм містом. Дніпро є цікавим місцем. Різноманітність культур і релігій залишила свій слід тут, крім того й економічно Дніпро завжди грав передову роль в Україні.
Перший український президент і колишній бос Південмашу, Леонід Кучма, виходець звідси. Пізніше прийшла з «Дніпропетровського клану» Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Зовсім недавно, олігархи Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов зіграли важливу роль – дві найбагатшві і найбільш суперечливі персони України, а також ті, хто пожертвував на будівництво тут найбільшого єврейського культурного центру в світі.
Там де майбутнє
Як тільки війна на сході України затихне і відійде на задній план, Дніпро знову повинно стрімко розвиватися. Тут, як ніде в Україні вдосталь економічного потенціалу. Багато можливостей в агробізнесі регіон має з його родючими чорноземами. У промисловості, можна багато чого зробити, і IT-сектор став уже динамічною галуззю з більш ніж 10 000 робочих місць. Якщо ви запитаєте економічного експерта Віталія Литвина, чи стане, перш за все агробізнес та ІТ-сфера галузями майбутнього для західних компаній.
І славна ракетна промисловість? «Це дуже важливо, але для майбутнього це не так». Рано чи пізно, «Місту ракет», ймовірно, доведеться шукати нове ім’я.
Мед або ухабиста дорога на захід
Дорога на Захід, від Росії – це лейтмотив України після Майдану з 2014 року. Економічним центром цього руху є всеосяжна угода про вільну торгівлю з ЄС. Це також допомагає компенсувати втрату російського ринку збуту. Насправді, угода спрацювала: українська торгівля з ЄС набула помітну вагу.
Проте, переорієнтація на Захід відбувається менш швидко, ніж ми спочатку сподівалися. Особливо в сільськогосподарській продукції, у якої є проблеми. Однією з причин є те, що ЄС не хоче розкривати повністю свої ринки, захищаючи своїх фермерів. У Дніпропетровській обласній адміністрації відносять до таких, наприклад, мед. Щорічні квоти на безмитний експорт меду в ЄС вичерпуються вже в лютому (після того, як звичайні мита повинні бути оплачені). Крім того, визнання українських сертифікатів в ЄС йде занадто повільно. Таким чином, українські виробники орієнтовані більшою мірою на ринки Азії або арабського регіону, де питання поставки меду легко врегулювати.
Хоча мед має менше значення для сільського господарства України, ніж зерно або м’ясо птиці. Але це продукт, який має хороші перспективи. На прикладі меду, можуть бути виділені дві тенденції. На практиці, доступ до ринку ЄС для українських компаній не завжди є легким. В результаті, багато компаній намагаються отримати свої можливості в Азії на Близькому Сході і навіть в Африці.
Джерело: www.nzz.ch
Неофіційний переклад на українську мову Дніпропетровського регіонального інвестиійного агентства
