Українські заводи продовжують свою діяльність попри надскладні умови продовжують свою діяльність. Водночас українська промисловість зазнала значних збитків. Окремі виробничі потужності були повністю зруйновані, інші — зазнали пошкоджень, ще частка простоює внаслідок впливу різноманітних факторів.
В окремих промислових регіонах продовжуються бої, що значно ускладнює підрахунок вже завданих збитків. Навіть тимчасові зупинки підприємств промислового сектору впливають на стан української економіки. Спостерігається руйнування та розкрадання обладнання в тимчасово окупованих регіонах, постійні обстріли промислових підприємств. Крім того, на їх діяльність вплинули блекаути внаслідок обстрілів енергетичного сектору. Змінилась і економічна ситуація, в окремих галузях ускладнено експорт, знизився попит на ринку, існують проблеми з логістикою, як при постачанні сировини, так і під час доставлення вже готової продукції.
Протягом останніх двох кварталів 2023 року промислове виробництво збільшило свої обсяги. Проте, ще у вересні 2023 року обсяги ринку промислових товарів склали лише 68% від довоєнного показника. Українська промисловість здебільшого спирається на три основні сектори, серед яких металургія, видобуток корисних копалин та АПК. Вони є важливим джерелом експортних прибутків, проте їх вплив на стан економіки зменшується.
Військові дії внесли суттєві зміни до економічної структури. Суттєво впали показники підприємств гірничо-металургійної сфери, хімічної промисловості, зменшились обсяги промислового будівництва. Водночас економічні показники демонструють зростання в порівнянні з першим роком війни. Значна кількість виробничих підприємств стабілізували свою діяльність, провели процедури релокації, змогли побудувати нові ланцюги логістики та систематизували виробництво.
Одним зі шляхів збереження діяльності в сучасних умовах для українських заводів є укладання партнерських угод, зокрема з іноземними компаніями, та залучення додаткових інвестицій з метою розвитку або відновлення виробництва. Співпраця з українськими заводами стане оптимальним рішенням для представників малого та середнього бізнесу. Навіть масштабні компанії можуть створити нові перспективи, налагодивши співпрацю з національними виробниками.
Розглянемо більш детально стан окремих галузей виробництва.
У сезоні цукроваріння у 2023-2024 році беруть участь 30 цукрових заводів України. Це на 7 підприємств більше, ніж діяло у перший рік війни. Серед нових компаній три розташовані в Київській області, дві — на Житомирщині, та ще дві — у Тернопільській та Хмельницькій областях. Згідно з словами в. о. голови правління Національної асоціації цукровиків України, цукрові заводи мають 100% завантаження. Станом на сьогодні в Україні існує 35 цукрових заводів, що можуть забезпечити виробництво понад 2 мільйонів тон цукру. Фактично, цей обсяг зможе забезпечити внутрішній ринок та утворити необхідний експортний потенціал. Зараз в Україні немає заводів цукру, які перебувають під окупацією, проте на початку широкомасштабного вторгнення один з заводів на Харківщині перебував під окупацією. В цьому сезоні Харківська область не сіяла цукровий буряк, оскільки не було виконано повне розмінування.
З молочними заводами України ситуація складніша. На переробку надходить лише половина молока, а виробництво молока скоротилось в перший рік війни на 22%. Більшу частку виробництва утримують 10 великих ринкових гравців, очікується будівництво ще 5 переробних підприємств. Реалізація нових проектів оцінюється в приблизно один мільярд євро.
Стан галузі нафтопереробки суттєво впливає на національну безпеку держави. Фактично, ефективність сектору можна виміряти двома складовими: обсягами забезпечення сировиною та переробними спроможностями. Ситуація з НПЗ в Україні доволі складна. Річний обсяг споживання нафтових продуктів в Україні складає близько 10-11 мільйонів тон, а власний видобуток нафти з газовим конденсатом складає до 2 мільйонів. Тому щорічно в країну імпортується до 8 мільйонів бензину та дизельного пального вартістю понад 10 мільярдів доларів. Повномасштабне вторгнення рф ще більше загострило цю ситуацію.
В довоєнні часи працювали тільки Кременчуцький і Шебелинський заводи, які дозволяють забезпечити до третини потреб в паливі. Інші, серед яких Лисичанський, Дрогобицький, Херсонський та Надвірнянський, не виконували нафтоперероблення. Їх загальна потужність складає 51 мільйон тон нафти.
Основною проблемою є технічна застарілість заводів та обладнання. Заводи потребують проведення суттєвої модернізації для забезпечення продукції відповідно європейських стандартів якості, збільшення показників глибини переробки та дотримання екологічних вимог до охорони навколишнього середовища.
Модернізація вимагає суттєвих інвестицій, водночас власники НПЗ не хочуть ризикувати в умовах сьогодення. Під час воєнних дій Кременчуцький і Лисичанський НПЗ було майже повністю знищено. І зараз в Україні не виробляється жодної тонни палива, що створило повну залежність від імпорту.
Існують перспективи розвитку нафтопереробки шляхом модернізації Дрогобицького НПЗ, який має розташування близько до кордону з Євросоюзом. Найбільшими перевагами підприємства є розвинена логістика та надійність транспортної інфраструктури, що дає можливість створити умови для забезпечення підприємства нафтою, шляхом використання трубопроводу Одеса—Броди, і від Бориславського нафтопромислу, а також з використанням залізничного транспорту, що зумовлено наявністю естакади зливу нафти, а також естакади наливу нафтопродуктів. Підприємство має власний парк для зберігання нафти та інших видів продуктів.
Окремо варто згадати розвинену енергетичну інфраструктуру, що зумовлено прямим постачанням природного газу з Бориславського НГВУ, та власною ТЕЦ. Виконання розробленої програми реконструкції та модернізації потребує інвестицій в обсягах від 300 до 900 мільйоні доларів, залежно від обсягів робіт.
Попри всі складнощі наших часів, обсяги виробництва в секторах сталі та металопрокату залишаються на стабільному рівні. 2023 рік став одним з найскладніших для підприємств галузі. Заводи продовжували власну діяльність попри систематичні обстріли, вимкнення електропостачання та складнощі логістики. Металургія залишається базовою галуззю, яка зберігає економіку України.
Через війну розміри галузі суттєво скоротились, проте можна сказати, що ситуація стабілізувалась. Обсяги виробництва збереглись на рівні першого року війни, лише виробництво чавуну знизилось на 6,1%, що зумовлено втратою комбінатів в Маріуполі, який потрапив під окупацію військ рф.
Металургія переорієнтувалась на задоволення потреб внутрішніх ринків. Протягом 2023 року лише 50% сталевої продукції було експортовано, тоді як до війни ця частка складала близько 80%. Варто зазначити, що протягом 2023 року металургія стала більш інтегрованою до ЄС, і понад 80% експорту було направлено саме до ЄС.
Підприємства металургії розташовані близько до лінії розмежування, біля якої постійно відбуваються військові дії, тому обстріли є найбільшим ризиком. Також суттєвою проблемою є логістичні обмеження, оскільки порти не можуть працювати повноцінно. Попри ці ризики, українські заводи орієнтуються на збільшення обсягів виробництва протягом 2024 року.
Поглиблення євроінтеграції викликає питання, що стосуються довгострокових перспектив, зокрема — декарбонізації підприємств. Проте війна зупинила реалізацію програм інвестиційного характеру, але в період післявоєнної відбудови зелена трансформація стане одним з найважливіших питань.
Цегельні заводи України також зберегли свої позиції в промисловому секторі. Попри невизначеність економічного стану, будівельні матеріали мають попит на ринку, тому закупки цегли продовжуються. Крім того, на Рівненщині було відновлено діяльність цегельні УБК Будіндустрія, виробничі потужності якої складають понад півмільйона цеглин на місяць. Керівництво заводу планує будівництво нової печі, що дозволить збільшити обсяги виробництва до 2 мільйонів цеглин. Планується значне розширення та модернізація галузі під час післявоєнного відновлення.
Доволі складна ситуація з цементними заводами. Повномасштабне вторгнення рф знизило кількість представлених заводів на ринку України на третину. Частка заводів знаходиться під окупацією, інша частина вже деокупована, але поки що не відновила власні потужності. Також потрібно врахувати розташування значної частки на прифронтових територіях, що обмежує їх можливості.
Серед найбільших заводів цементу:
Під час післявоєнного відновлення очікується попит на продукцію приблизно в 15-16 мільйонів тон на рік, а частка цементу в відновленні держави складе близько 3% від загальної вартості. Прогнозується зростання сектору та потреби в продукції.
Заводи ювелірних виробів в Україні продовжують свою діяльність попри всі складнощі сьогодення. Варто окреслити основних лідерів ринку, та їх особливості.
Компанія Золотий Вік має понад 500 магазинів на території України, завод працює з 1999 року. Перші торговельні точки відкрились в 2008 році в Запоріжжі. Компанія Union Group, яка є власником бренду, охоплює також інші мережі: Золота Країна, Срібна Країна, Dominant Diamonds, Укрсрібло, Срібний Вік.
Укрзолото представлено 170 магазинами на українському ринку та працює з 1998 року. Партнером ювелірної мережі є Zlato.ua, один з найбільших ювелірних майданчиків.
Столична ювелірна фабрика має понад 100 магазинів на території України, була створена в 1997 році. Роздрібна торгівля почалась з відкриття точок в ювелірних супермаркетах бренду Укрзолото. Але у 2010 році було відкрито фірмовий магазин у Києві, після чого мережа розширилась по всій Україні.
Київський ювелірний завод представлений 45 магазинами на ринку. Історія бренду розпочалась ще в 1936 році з майстерні для ремонту годинників та проведення реставрації ювелірних виробів, яка стала ґрунтом для утворення Київської ювелірно-годинникової фабрики, а згодом і заводу. Роздрібна мережа почала формуватися ще у 1994 році, але через кризу процес було призупинено. Проте вже у 2012 році завод поновив розвиток мережі.
Мережа SOVA представлена 41 магазином в Україні, і спочатку спеціалізувалась на дистриб’юції, після чого було запущено виробництво та продаж прикрас в мережах Укрзолото. Вже у 2013 році було проведено ребрендинг і мережа почала створювати власні магазини.
На території України працює 41 бутік мережі Pandora, який також присутній на ринках Казахстану.
Ювелірний дім Zarina відкрив свій перший бутік в 1998 році в місті Черкаси. З того часу компанія змогла вирости в мережу, що до початку повномасштабного вторгнення охоплювала 44 магазини.
Компанія Aurum розпочала роботу у 2003 році з відкриття торгових точок в київських супермаркетах Укрзолото. Вже у 2013 році ритейлер створив власні магазини KSD Aurum і за 10 років відкрив понад 40 точок по всій Україні.
Ще одним цікавим брендом є Kochut, що набув популярності завдяки соціальним мережам, зокрема Instagram. Його історія почалась з майстерні в Ужгороді. Власники змогли досягнути успіху у 2015 році. Сьогодні працює 2 шоуруми — в Ужгороді та Києві, а більшість продажів виконується завдяки онлайн-майданчикам.
Джерело: https://blog.youcontrol.market/
