Рік тому важко було уявити, що в центрі Європи буде нова війна після майже 80 років закликів «ніколи знову». На першу річницю повномасштабної агресії Росії в Україну британське видання The Economist випустило цикл аналітичних статей, які розкривають різні грані війни. Forbes підготував їх огляд.
Як мир, так і війна в Україні, стануть випробуванням рішучості Заходу, його єдності і навіть промислової потужності. Війна в Україні порушує три фундаментальні геополітичні питання:
Відповіді на ці запитання важливі не лише для долі України, а вони є мірилом позиції Заходу у світі.
Майбутнє України все ще знаходиться у підвішеному стані і ймовірно залишатиметься непевним впродовж найближчих років. Путін може погодитися на припинення вогню в певний момент, але його політика спрямована на агресію закордоном і репресії вдома.
Саме тому будь-яке переконливе припинення вогню вимагає міцних гарантій безпеки з боку Заходу і тривале постачання зброї і фінансової допомоги – за аналогією Ізраїлю. Деякі європейські лідери впевнені, що для цього потрібне членство в НАТО. оскільки генерали Альянсу вважають, що Росія може відновити свою армію за три-пʼять років і Путін або його наступник може ще раз піти на Україну.
Якщо відбудова України провалиться і її економіка піде на дно, тоді українська демократія теж почне здавати позиції.
Після провалів у Афганістані й Іраку, світової фінансової кризи і через засилля популістів у провідних країнах значна частина світу почала думати, що потужність Штатів й союзників зменшується.
Якщо Україна програє Росії, це тільки підтвердить таку думку. Але якщо Україна переможе, це буде гучна заява світу про силу колективного Заходу. Це особливо важливо в світлі загострення відносин між США і Китаєм.
«Війна знову зробила США ключовою силою в Європі», – вважає Фабріс Потьє, колишній планувальник політики НАТО. За президента Байдена Штати надіслали Україні військової й фінансової допомоги на $48 млрд, а це майже 5% оборонного бюджету США. Корі Шаке, колишня американська чиновниця і теперішня співробітниця аналітичного центру American Enterprise Institute, вважає очевидним, що без США Європа не обʼєдналася б для забезпечення України усім необхідним.
Така підтримка Штатів демонструє не лише щедрість країни, а і її міць. Завдяки допомозі Україна змогла зруйнувати міф Росії про «другу армію світу», знищивши 1000 російських танків менше, ніж за рік.
Якщо говорити про Європу, то існує занепокоєння тим, що вона не зможе очолити повноцінне відновлення України. Це коштуватиме сотні мільярдів доларів, але справа не лише у грошах. Йдеться також і про те, що їй треба буде очолити оновлення інституційної культури в Україні. Реальне членство в ЄС могло б стати заохоченням України до глибоких змін, але ж надто часто вступ до Євросоюзу залишається лише далекою мрією.
В питанні безпеки регіону Європа теж вживає заходів. Так, приміром Олаф Шольц оголосив про виділення €100 млрд на посилення власної армії, а Швеція і Фінляндія ухвалили рішення про те, що вони хочуть вступити в НАТО. Щоправда, в ефективності нових витрат Німеччини ще треба переконатися, а прийняттю нових членів у НАТО заважає Туреччина.
Якщо Європа не зможе взяти на себе надійну відповідальність за регіон, розплачуватися за це буде Україна, а США знову треба буде заповнювати прогалини й тиснути на Європу.
Якщо говорити про решту світу, то більшість, особливо південна півкуля, не вважає війну в Україні такою вже принциповою і важливою для світового порядку. Для них це війна між автократами та лицемірами.
Загалом, в разі програшу України, навіть ті, хто засуджував війну Путіна, отримають підтвердження занепаду впливу і сили Заходу. Та якщо дати Україні зброю, гроші й політичну підтримку, вона має шанс на перемогу, а це наразі найкраща інвестиція у безпеку Заходу.
Останні пʼять років військові планувальники говорили про ймовірність такого конфлікту у майбутньому, наприклад, Росія піде на Європу або Китай спробує вторгнутися на Тайвань. Але прогнози ніяк не вплинули ані на накопичення основних боєприпасів, ані на інвестиції у ВПК, щоб достатньо швидко забезпечити ведення війни, яка б тривала більше кількох тижнів.
Війна в Україні стала неприємним нагадуванням про те, що активні воєнні дії поглинають боєприпаси із приголомшливою швидкістю. За оцінками українців, щодня ворог на них спрямовує близько 20 000 снарядів і ракет. Україні вдається випускати у відповідь близько 5 000-6 000 снарядів майже кожного дня. Для порівняння, саме стільки собі закуповує невелика країна-член НАТО на рік.
Френсіс Туса, редактор інформаційного бюлетеня Defence Analysis, вважає, що у європейських членів НАТО ймовірно є лише 10% того, що було б необхідно навіть на ранніх стадіях війни в Європі.
За його оцінками, створення запасів для забезпечення 30-денної війни високої інтенсивності Німеччині обійдеться у $21 млрд. Олаф Шольц, канцлер Німеччини, пообіцяв витратити додаткові €100 млрд на оборону в найближчі роки, але відновлення запасів боєприпасів ця сума не передбачає.
Скоро Україна буде залежною від того, що американська та європейська збройна індустрія зможуть виробити. Наразі США може виробляти 180 000 155-міліметрових снарядів на рік, а за даними Бастіана Ґіґріха із Міжнародного інституту стратегічних досліджень, Європа виготовила близько 300 000 минулого року. Цього ледь вистачить Україні на три місяці війни.
Через це західні уряди і оборонні підрядники тепер намагаються збільшити виробництво. Уже є певні результати:
Попри всі розмови про нагальну необхідність збільшити виробництво зброї і боєприпасів, європейські уряди ще не почали підписувати угоди із підрядниками на закупівлю. А виробникам зброї немає сенсу збільшувати виробництво, якщо вони не впевнені у тому, що цей товар хтось купить.
Росія – це країна із величезними територіями, що охоплюють 11 часових зон, і відносно невеликим для таких земель населенням, тому навряд їй були потрібні додаткові території. А от зародження громадянського суспільства в Україні, яке успішно добивається реформ у країні, становить небезпеку для Путіна, який боїться розвитку схожих процесів у його державі. І ці процеси повільно, але починалися.
Кількість людей, які в опитуваннях казали, що свобода слова важлива, виросла з 34% у 2017-му до 61% у 2021-му. Рекордна кількість росіян дивилася YouTube-канал опозиціонера Олексія Навального. А от перегляд телебачення, основного інструмента російської влади для формування думок росіян, суттєво впав.
У 2018-му попри кремлівську пропаганду близько 60% молодих росіян сказали в опитуванні від «Левада-Центр», що у них позитивний погляд на США.
«Путін і його поплічники розуміли, що час працював проти них, бо молоде покоління не піддається на їхню телепропаганду і не вірить у те, що Росію оточують вороги, які хочуть її падіння, або що США прагнуть захопити нас», – каже Григорій Свердлін, який змушений був утекти з Росії, коли дізнався, що його збираються заарештувати за участь у антивоєнних протестах.
Його страх був виправданий: близько 20 000 росіян було заарештовано від початку повномасштабного вторгнення за участь у таких протестах. А принаймні 500 000 людей втекли від мобілізації, арештів або через те, що втратили роботу.
З політичним плюралізмом в Росії і так були проблеми, а після початку війни в Україні в суспільстві не залишили місця для думок, що суперечать офіційній політиці Кремля. Натомість на перший план виходять дебати «патріотів» і «турбопатріотів», які критикують російських воєначальників за недостатню жорстокість і агресію.
Збільшуючи гучність голосів, що виступають за війну, і заглушивши голоси здорового глузду, Путін досяг ілюзії абсолютної підтримки війни. «Путін зміг переконати меншість у тому, що вона представляє більшість, а більшість у тому, що вона – меншість», – каже Леонід Волков, начальник штабу Навального.
Торік економіка Росії скоротилася на понад 2%, адже вплив санкцій компенсували величезні доходи від експорту нафти і газу, ціни на які злетіли до небес. За даними Re:Russia, дослідницької мережі, вуглеводні минулого року принесли Росії $230 млрд (10% ВВП), що майже перекриває $275 млрд капіталу, який вийшов із країни.
Зниження цін на нафту і стрімке зменшення продажів газу ймовірно призведуть до прогалини у бюджеті. А виїзд кваліфікованих працівників нашкодить економіці у довгостроковій перспективі.
Росія ставить свою економіку на воєнні рейки і стискає свій народ у залізний кулак. Витрати на збройні сили цього року виросли на 40% у порівнянні із довоєнними витратами, а витрати на внутрішню безпеку, машину репресій Путіна, зросли на 50%. А тим часом охорона здоровʼя втратила 9% попереднього бюджету.
А щоб росіяни і не думали висловлювати своє незадоволення зниженням рівня життя чи втратами на фронті, Путін збільшив кількість співробітників органів внутрішньої безпеки до 2,5 млн, що вдвічі перевищує чисельність армії.
«В цій війні Путін хоче досягти повного розриву із Заходом і таким чином утримати контроль над російським суспільством, зануривши його у стан постійних страждань і мобілізації», – каже Кірілл Рогов, засновник Re: Russia.
Окрім українців, мало хто так зацікавлений у перемозі України, як росіяни, які хочуть бачити свою країну мирною, незалежною й успішною. А щоб Україна почувала себе у безпеці, в Росії повинні відбутися кардинальні зміни. Війна почалася в Росії – тільки там вона і може закінчитися.
Російська війна спровокувала найбільшу хвилю імміграції в Європі з часу Другої світової війни. До восьми мільйонів українців розʼїхалися континентом. Багато хто поїхав до Росії, хоч і не всі добровільно.
Заради українських біженців ЄС застосував Директиву про тимчасовий захист, який дає українцям право проживати і працювати в ЄС протягом трьох років. Близько чотирьох мільйонів українців зареєструвалися для отримання захисту в ЄС і майже всі вони жінки і діти.
Втім, за рік після вторгнення в урядів виникає необхідність вживати не нагальних заходів, а думати на більш довготривалу перспективу. Найбільше питання полягає у тому, як інтегрувати у суспільство людей, які якомога швидше хочуть повернутися додому, хоч і не знають коли це буде можливо. Опитування у вересні показало, що 81% українських біженців сподіваються повернутися додому.
Питання інтеграції українців у різних країнах вирішується по-різному. Франція і Швеція не надто поспішають інтегрувати українців у свої суспільства, а Німеччина навпаки агресивно їх інтегрує, додавши їх у систему допомоги через безробіття, як німецьких громадян. У Польщі із цим проблеми, бо на відміну від більшості країн Західної Європи у неї немає офіційної імміграційної політики, яка б допомагала у цьому питанні.
Для майбутнього України ймовірно краще, якщо українські біженці не стануть частиною суспільства країн, які їх прийняли, адже тоді можуть знизитися шанси на їхнє повернення на батьківщину.
Якщо говорити про умови повернення додому, то всі опитані The Economist біженці кажуть: «Коли ми виграємо війну». Але перемога для всіх виглядає по-різному: для одних це повернення активних бойових дій на схід, як до повномасштабного вторгнення, для інших це повалення Путіна з трону, а для когось і взагалі розпад РФ.
Крім того, є три інші умови, які впливають на рішення біженців про те, чи залишатися вони в тимчасовій країні перебування.
Більшість дорослих виїхали із дітьми, яким потрібно навчатися. За деякими законами, як у Німеччині, діти повинні ходити до школи, тому в таких країнах діти швидше інтегруються. Щоб такі діти не випадали із української системи освіти, їхні батьки допомагають їм із навчанням в українській онлайн-школі.
В Польщі ситуація дещо інша. За однією оцінкою, лише 31% дітей українських біженців ходить у місцеві польські школи. З вересня ця кількість ще й зменшилася. За словами аналітика Центру громадянської освіти Єджея Вітовського, невідомо чим займається ймовірно 200 000 дітей і «нікому не цікаво дізнатися», скільки із них відвідують українську онлайн-школу. Він боїться, що в Польщі може зʼявитися покоління української молоді без освіти, роботи чи професійних навичок.
Надійних даних по всім країнам, куди виїхали українці, мало. Але OECD, аналітичний центр багатих країн, каже, що українські біженці швидше знаходять роботу, ніж попередні групи втікачів від війн. У Британії, Данії і Нідерландах понад половина українських жінок знайшла роботу менш ніж за рік після виїзду з України. Зазвичай окремій групі біженців такої цифри вдається досягти років за 10.
На це впливає високий рівень освіченості українських біженців, а також бажання працювати. «Готовність біженців до роботи вражає», – каже керівник польського офісу рекрутингової фірми Randstad Генрі Вісват. Крім того, співчутливі роботодавці в Польщі і Румінії намагаються допомогти новоприбулим, пропонуючи заохочення, такі як безкоштовні дитсадочки.
Втім все одно багато кваліфікованих біженців залишаються безробітними. Однією з причин є мовний барʼєр, хоча багатьом вдається знайти роботу без знання мови – переважно це неофіційна праця. А декому заважає піти на роботу брак доступних дитсадків або невизнання українського диплому закордоном.
Наплив біженців вплинув на стрімке зростання цін на житло, особливо у великих містах Європи. Теплі обійми, які розкрили європейці українцям, стають прохолоднішими у деяких місцях. «Ми, орендарі житла, все розуміємо, але ми все одно незадоволені, – каже Каміль, житель Варшави. – Сподіваємося, що коли війна закінчиться, українці поїдуть і ціни на житло опустяться».
Павел Качмарчик, директор Центру дослідження міграції в Університеті Варшави, припускає, що завершення війни може спричинити нову велику хвилю міграції, адже стануть очевидними масштаби шкоди Україні і на скільки затягнеться відбудова. Це може ще більше погіршити демографічну ситуацію в Україні.
Під час воєнних дій або протягом довгих років холодного протистояння після Україна переможе лише тоді, коли Путін (або ймовірніше його наступник) дійде висновку, що подальша агресія серйозного ослабить його позицію вдома. Західним лідерам потрібно демонструвати Росії свою рішучість і готувати своїх людей до подальшої конфронтації.
Саме тому другий рік війни повинен проходити під знаком чогось більшого, ніж загальні фрази – Захід повинен серйозно зайнятися планом для довгої боротьби. Саме тому треба вирішити два завдання.
Питання Криму залишається складним. Україна безумовно має право повернути територію, що є загальновизнаною її частиною. Але це найбільше досягнення Путіна і він буде усіма силами його захищати і може навіть вдатися до ядерної зброї. Якщо президент Зеленський піде на це, то йому краще бути абсолютно впевненим в успіху.
Що сильнішою буде територіальна позиція України, то сильнішою вона буде під час холодної війни, яка настане після припинення бойових дій. Ситуація після припинення вогню ймовірно буде схожа на ту, що вже 70 років триває між Північною і Південною Кореєю. Хай там як, а Путін просто так не відступить, тому Україні потрібні надійні гарантії безпеки.
Ідеальним був би вступ України в НАТО, адже тоді на неї буде поширюватися 5-та стаття і Путін напевно двічі подумає, перш ніж розвʼязувати реальну війну із супердержавами. Кілька країн альянсу вже висловилися за прийняття України, але потрібен консенсус усіх країн.
Якщо членство в НАТО неможливе, то Україні потрібні двосторонні гарантії і багато зброї, щоб Росія і не подумала нападати на такий собі європейський Ізраїль.
Хай там що, а Україні все одно знадобиться багато зброї в наступні десять років, а то і більше. Країнам Заходу потрібно усвідомити, що вони не можуть собі дозволити виробництво зброї на рівні мирного часу не лише заради захисту України, а й власної безпеки.
Пішов другий рік війни і дехто може запитати, чи варта Україна усіх цих зусиль. Чи не важливіша криза рівня життя? Кліматичні зміни? Скільки всього корисного можна було б зробити за гроші, які пішли на зброю.
Про війну варто шкодувати, але нерозумно бажати, щоб війна закінчилася за будь-яких умов. Російська перемога дасть сигнал світу про те, що силою та агресією можна досягти бажаного. Це може призвести до ще гіршого конфлікту в Європі і зниження впливу Заходу та важливості загальних цінностей, які він пропагує.
А от перемога України дасть надію на те, що суверенна, демократична держава не повинна схиляти голову перед примхами більшого сусіда-диктатора. Світ, в якому перемогла Україна, буде таким же рішучим і сміливим, як Зеленський і Український Народ.
Джерело: https://forbes.ua/
