Низька та передбачувана інфляція є ключем до економічного відновлення. Національний банк України планує знизити інфляцію у 2023-2025 роках. Успіх залежить від ефективності роботи фінансових ринків, взаємодії з урядом і довіри українців. Також у боротьбі з інфляцією допоможе світовий досвід.
Російське вторгнення знищило 30% української економіки, вкрало половину експортної виручки та прискорило інфляцію до 26,6% у 2022 році. Проте Україна була не єдиною країною з економічними проблемами. Хоча масштаби, безумовно, різні. Російська агресія спричинила різке зростання цін на світових продовольчих та енергетичних ринках. На кінець року інфляція в Чехії становила 15,8%, у Колумбії – 13,1%, в Аргентині – 94,8%.
Вперше за 40 років світ одночасно стикнувся з високою інфляцією та рецесією. Як в таких умовах діють центробанки?
Пʼять висновків з досвіду антикризової політики центробанків України та світу
По-перше, центральний банк, підвищуючи свою ключову (облікову) ставку, спонукає комерційні банки збільшувати ставки за депозитами у вітчизняній валюті. Як наслідок, зростає привабливість заощаджень у національній валюті, зменшується девальваційний тиск або обмінний курс навіть зміцнюється.
Ефект перенесення ключової ставки на банківські може стримуватися великим обсягом вільних коштів у банківській системі.
У світі банківська ліквідність значно зросла під час пандемії COVID-19 через програми кількісного пом’якшення багатьох центральних банків.
В Україні ж вона підживлювалася конвертацією в гривню міжнародної допомоги та монетарним фінансуванням дефіциту бюджету для забезпечення критичних видатків уряду (насамперед на оборону). Емітована гривня зрештою потрапляла на рахунки громадян та бізнесу в банках і зменшувала конкуренцію банків за вкладників. Йдеться насамперед про найбільші банки. Саме вони через сприйняття вищої надійності залучають під час криз непропорційно більшу частку коштів без додаткових маркетингових зусиль.
Щоб посилити вплив облікової ставки та забезпечити цінову стабільність, центральні банки країн із ринками, що розвиваються (EM), впроваджували додаткові заходи. Наприклад, в Україні, Польщі, Молдові, Єгипті, Індії та Гані підвищувалися обовʼязкові резерви.
По-друге, вплив обмінного курсу на споживчі ціни під час криз збільшується, особливо, якщо центробанк не реагує на інфляцію ключовою ставкою. Значні курсові коливання можуть зашкодити ціновій стабільності, значно прискоривши темпи зростання цін.
Зазвичай центральні банки – таргетери інфляції – дотримуються політики плаваючого обмінного курсу. Незначні курсові зміни допомагають експортерам та імпортерам пристосовуватися до економічних шоків. Крім того, плаваючий обмінний курс реагує на зміни процентної ставки.
В Україні під час повномасштабної війни обмінний курс є фіксованим. Наразі повноцінна робота міжбанківського валютного ринку є ускладненою через низькі надходження експортної виручки та адміністративні обмеження на відплив капіталу, а також енергетичні, виробничі й логістичні проблеми. За таких умов плаваючий курс не може виконувати свою функцію. Натомість фіксований курс є номінальним якорем для збалансування інфляційних очікувань і стримує інфляцію.
Високі процентні ставки насамперед внаслідок прискорення інфляції несуть ризики доларизації банківських кредитів. Дорогі кредити в національній валюті заохочують підприємства брати кредити в іноземній валюті. Валютні кредити послаблюють трансмісію монетарної політики через канал процентної ставки. Натомість вони посилюють ефект перенесення обмінного курсу на ціни, оскільки девальвація здорожчує вартість обслуговування підприємствами своїх боргів. Якщо ж економіка не отримує достатньо валютної виручки, то доларизація кредитів загрожує стабільності усієї фінансової системи.
Тож доларизація значно ускладнює завдання центробанків із досягнення цінової стабільності. У 2022 році в країнах із високим рівнем доларизації ключові ставки зросли суттєвіше.
Якщо традиційного застосування ключової процентної ставки недостатньо для стабілізації інфляції, додатковим інструментом може стати макропруденційна політика. Центральні банки обмежують видачу валютних кредитів.
Історичний досвід багатьох країн підтверджує, що вища облікова ставка сприяє зміцненню обмінного курсу та зниженню інфляції. А систематичний фокус на ціновій стабільності та проактивна монетарна політика дають змогу посилити трансмісію навіть в умовах доларизованої економіки.
Якщо центральний банк не може стабілізувати інфляційні очікування на низькому рівні, то уряд не зможе позичати кошти під низькі відсотки. Тож у випадку високої інфляції урядова фіскальна політика та монетарна політика центрального банку мають координувати зусилля заради стабілізації та зниження інфляційних очікувань та, відповідно, ціни боргових залучень. Інакше дії державних установ нівелюватимуть одна одну.
У відповідь на пандемію COVID-19 світ пішов на величезне збільшення державних видатків. 90% країн перевищили планові бюджетні дефіцити у 2020-2021 роках. Світове співвідношення боргу до ВВП зростало найвищими темпами з часів Другої світової війни.
Але у 2022 році, коли стало очевидно, що інфляція не є тимчасовою, а інфляційні очікування стрімко погіршувалися, більшість країн одночасно ужорсточили фіскальну та монетарну політику. Збалансування державних видатків і доходів узгоджувалося з потребою знизити інфляцію.
Фіскальна реакція України на пандемію була скромнішою, ніж в багатьох країнах світу. Однак державний борг все ж таки виріс – у 2022 році через російське вторгнення. У таких умовах вже досягнута координація між фіскальною та монетарною політикою в нашій країні набуває особливого значення.
Якщо центральний банк намагається приборкати інфляцію за допомогою зниження процентних ставок, він ризикує повністю втратити над нею контроль. У кейсі Туреччини це призвело до інфляції на рівні 64,3% річних у грудні 2022 року. Турецька ліра за 2022 рік послабилася відносно долара США на 40%. Приклад Туреччини яскраво ілюструє необхідність систематичної релевантної реакції монетарної політики на інфляцію.
На тлі розбалансування інфляційних очікувань ціни стають від трьох до пʼяти разів чутливішими до можливого послаблення обмінного курсу. Ба більше, високі інфляційні очікування переважно супроводжуються очікуваннями економічного спаду. Домогосподарства асоціюють високу інфляцію з дефіцитом пропозиції та рецесією. Зростаюча інфляція збільшує страх втратити роботу та знижує схильність до великих покупок.
Відмова центрального банку підвищувати процентну ставку у відповідь на значне зростання інфляції може спровокувати втрату довіри економічних агентів. Ще гіршим кроком у цих умовах буде підвищення інфляційної цілі.
В обох випадках громадськість може вирішити, що центральний банк не зацікавлений у ціновій стабільності. Тож, здійснюючи проактивну монетарну політику, Національний банк прагне поліпшити інфляційні очікування.
Поточна монетарна політика НБУ спрямована на поступове зниження інфляції у 2023-2025 роках. Для досягнення інфляційної цілі може знадобитися більше часу, ніж в умовах без війни, однак сама ціль НБУ залишається незмінною – інфляція на рівні 5% річних.
Джерело: https://forbes.ua/
