У боротьбі центробанків з інфляцією стався переломний момент, але на остаточну перемогу в ній доведеться чекати ще довго, пише The Economist.
Якби до пандемії хтось з аналітиків передбачив, що річна інфляція в єврозоні досягне 10%, його прогноз визнали б катастрофічним. У листопаді 2022-го всі вважають падіння інфляції до 10% чудовою новиною. Місяцем раніше, у жовтні, інфляція сягала 10,6%. Її рівень трохи знизився і в США, тому очікується падіння темпів зростання процентних ставок. У середині грудня Федеральна резервна система США, Європейський центральний банк та Банк Англії, за прогнозами, підвищать ставки на половину процентного пункту. Порівнюючи з підвищенням на три чверті відсоткового пункту, яке переважало останнім часом, це відчутне уповільнення.
У світовому масштабі інфляція почала знижуватися переважно тому, що ціни на енергоносії, які влітку досягли пікових значень, почали падати. А глобальні ланцюжки постачань, які тривалий час працювали зі збоями через локдауни, переходять до більш ритмічних темпів.
Попри позитивні зрушення, інфляція, як і раніше, дуже далека від цільових показників центробанків близько 2%. Є три причини, з яких регуляторам буде важко досягти їх найближчим часом.
Перша проблема – це збереження дефіциту трудових ресурсів. Якщо ціни на енергоносії падали, то останні дані про заробітну плату викликають в аналітиків занепокоєння. У США один із головних показників – середня погодинна зарплата – із серпня демонстрував ознаки падіння. Але оновлені дані, опубліковані 2 грудня, змінили картину.
У третьому кварталі цього року середньостатистичний американець почав заробляти за годину на 5,1% більше, порівнюючи з тим самим кварталом 2021-го. Після виходу цих даних фондові ринки США перейшли до падіння, очікуючи на тривале підвищення відсоткових ставок. У Великій Британії заробітна плата зростає такими самими темпами. А хвиля страйків залізничників, поштових службовців, учителів та працівників морських портів може призвести до ще більшого підвищення зарплат.
Ситуація на ринку праці в єврозоні не така розпечена, але досить напружена, щоб політики переймалися тим, що вартість енергоносіїв вплине на всю економіку. Працівники в ЄС також вимагають підвищення заробітної плати, щоб компенсувати зростання витрат на життя.
Друга проблема – фіскальна політика, пов’язана із субсидіями на енергоносії. Центробанки могли б допомогти урядам нормалізувати ситуацію на ринку праці, якби ті вживали заходів щодо скорочення дефіциту держбюджету. Але вони цього не роблять. Наприклад, закон про зниження інфляції, нещодавно ухвалений у США, передбачає лише невелике скорочення державних позик. До того ж паралельно адміністрація Байдена намагається списати величезні борги населення за студентськими кредитами.
Європа марнотратно роздає енергетичні субсидії. Уряди країн ЄС ігнорують попередження МФВ та інших фінансових організацій про те, що нерозумно заливати дешевими грошима економіку, де немає вільних виробничих потужностей. Саме цієї помилки припустилися США у 2021 році, коли субсидії в межах представленого Байденом «Американського плану порятунку» сильно перегріли економіку.
Якщо ЄС продовжуватиме видавати енергетичні субсидії й протягом 2023 року, то витрати на їх виплати за вирахуванням податків досягнуть майже 2% від ВВП. А у Великій Британії політика «затягування пасків», анонсована прем’єр-міністром Ріші Сунаком, стартує лише 2025 року.
Майже дві третини витрат ЄС на енергетичний сектор спрямовані на пом’якшення ефекту від підвищення цін для всіх без винятку споживачів. Це дуже дорога політика, яка перешкоджає впровадженню заходів енергоощадження.
МФВ та інші організації рекомендують розподіляти субсидії лише серед тих, хто реально потребує, але на них припадає лише п’ята частина цих грошей. Навіть Німеччина, яка компенсує підвищення цін не на весь обсяг енергоносіїв, спожитих окремим домогосподарством, а лише на 80% цього обсягу, фінансує енергетичні субсидії коштом позик.
Остання проблема полягає в тому, що через зростання цін на енергоносії інфляція 2023-го може знову почати зростати. У році, що минає, економіка Європи виграє від низької конкуренції за мізерні обсяги світової пропозиції зрідженого природного газу (ЗПГ). Причина – уповільнення темпів зростання економіки Китаю, яка страждає від політики «нульової толерантності до Covid». Однак останній тиждень на тлі протестів Китай почав послаблювати карантинні обмеження. Якщо китайська економіка знову почне відновлюватися, то ціни на ЗПГ 2023-го різко зростуть.
Джерело: https://forbes.ua/
