Промисловий розвиток і стимулювання інвестицій в умовах війни – складне і часом нездійсненне завдання для влади. Однак так вийшло, що вже після початку повномасштабної війни, з середини 2022 року, свій другий розвиток в Україні отримали індустріальні парки (ІП). Отримання податково-митних стимулів і масштабна релокація підприємств унаслідок війни призвели до швидкого зростання кількості нових парків та активізації будівництва в уже діючих. Однак і проблем менше не стає, головною з яких є недостатній розвиток інфраструктури, яку в багатьох парках потрібно створювати практично з нуля.
З початку війни в Україні почався бум створення нових парків. У 2023 році приватні компанії та місцева влада ініціювали створення щонайменше 30 парків, з яких тільки 13 було зареєстровано. З початку поточного року в Реєстрі індустріальних (промислових) парків зареєстровано 18 парків, що більше, ніж за весь минулий рік. Загалом на поточний момент до Реєстру внесено 86 ІП, також функціонують не включені туди парки.
«На десятому році розвитку ІП кількість нарешті почала переростати в якість. До початку війни (І квартал 2022 року) із зареєстрованих 62 парків працювали лише чотири. За 2023 кількість працюючих ІП подвоїлася, зараз ця кількість становить 15 парків. У 2025 році кількість працюючих парків може зрости до 30, за рахунок тих, які зараз ведуть активне будівництво», – наголошує Валерій Кирилко, CEO групи компаній «Індустріальні парки України».
Більш якісний відбір відбувається на стадії реєстрації. Наразі Мінекономіки ретельно оцінює концепції, фінансову модель і спроможність ініціатора втілити її в життя, зазначає Андрій Ропицький, директор індустріального парку «Біла Церква».
Серед інших якісних змін у роботі парків можна відзначити такі:
Приголомшлива швидкість появи нових парків у 2023-2024 рр. має свої причини:
«Активне зростання кількості ІП значною мірою є результатом держпідтримки та стимулювання їхнього розвитку. Уряд вживає низку заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для залучення інвестицій та розвитку інфраструктури цих парків», – пояснює Михайло Сакун, інвестиційний директор Dragon Capital.
У держбюджеті-2024 на розвиток ІП вперше закладено 1 млрд грн для співфінансування будівництва інженерно-транспортної інфраструктури або компенсації приєднання до таких об’єктів. Для реалізації цих планів уряд 4 червня затвердив відповідний порядок, який передбачає виділення одному заявнику до 150 млн грн. Співфінансування робіт відбуватиметься у співвідношенні 50 на 50, на деокупованих територіях – 80 на 20.
Майже всі інвестори, які цікавляться розміщенням виробництв у парках, – українські компанії. Частка українських інвесторів у загальній структурі вкладень резидентів ІП зараз становить майже 90%.
Через високі воєнні ризики, відсутність дієвих механізмів страхування та інші причини іноземні компанії поки що мало цікавляться українським ринком. Присутній частковий інтерес (у межах 10 запитів на рік) з боку компаній з Туреччини, Південної Кореї, Німеччини, Польщі тощо.
Найбільша кількість запитів надходить від агросектору та харчової промисловості – від будівництва елеваторів до переробки, девелоперів складів та логістичних об’єктів, виробників будматеріалів, де 50% – іноземні компанії. Вони розраховують, що під час повоєнного відновлення української інфраструктури виникне велика потреба у різних будматеріалах.
Серед інших тенденцій розвитку ІП можна виділити появу галузевих кластерів на базі ІП та мережевих керівних компаній, розвиток спеціалізованих парків, а також збільшення ролі місцевої влади у створенні та управлінні парками. Це випливає з того, що індустріальні парки стають важливим елементом економічного розвитку регіонів.
Найважливішим фактором привабливості того чи іншого ІП виступає наявність уже готової інженерно-транспортної інфраструктури та промислових будівель. За характером заявок, що надходять на підбір майданчиків, можна відзначити різке збільшення попиту на готові площі, а не на ділянки під будівництво.
«Ініціаторам і керуючим компаніям слід розуміти, що поки не буде комунікацій, ймовірність занесення до ІП резидентів та учасників наближатиметься до нуля. Інвестори у своїх запитах зараз уже не запитують про наявні інженерні комунікації (електроенергія, газ, вода), оскільки їхня наявність або близькість до ІП (до 500 метрів, з вільними потужностями) є обов’язковою умовою», – зазначає Валерій Кирилко.
Водночас більшості українських ІП поки що далеко до інфраструктурної готовності до «заїзду» резидентів. Станом на ІІІ квартал поточного року автошляхи мають 61% зареєстрованих ІП, енерго-, водо- і газопостачання – 25-29% відповідно, залізничні колії – лише 17% парків. При цьому загальна інфраструктурна картина погіршується через швидке збільшення кількості нових ІП із від початку недостатньо розвиненими інженерно-транспортними мережами: нові парки на 50% – це старі промислові зони (brownfield) і ще половина – земельні ділянки в «чистому полі» (greenfield).
На тлі поточних проблем в енергетиці гостро стоїть питання із забезпеченням електроенергією та станом енергоінфраструктури загалом. Лише в чверті зареєстрованих парків є підключення до енергомереж. Також у парках, як і скрізь в Україні, до останнього часу існувала проблема перебоїв енергопостачання.
«Стан енергетичної інфраструктури в індустріальних парках залишається однією з ключових проблем. Перебої в енергопостачанні існують і мають значний вплив на собівартість продукції та загальну ефективність роботи підприємств», – підкреслює Михайло Сакун.
Декларування тієї чи іншої потужності енергопідключення не завжди гарантує її реальну наявність. За словами Валерія Кирилка, в одному з парків формально був вхід на 5 МВт потужності, але за фактом його не виявилося.
За словами експертів, зараз у багатьох парках намагаються самостійно розв’язати проблему енергозабезпечення – там уже будують або проєктують будівництво сонячних електростанцій (СЕС), газогенерувальних установок, промислових систем зберігання енергії. Усі нові резиденти парків, які працюють у харчовій галузі, одразу проєктують будівництво поруч біогазових заводів.
Створення власної генерації – досить капіталомісткий захід. З досвіду ІП «Біла Церква»: влаштування СЕС із піковою потужністю 654 кВт коштуватиме $356 тис. або $567 за 1 кВт потужності. За умови зацікавленості кожен резидент може облаштувати власну СЕС, оскільки відповідні дахові конструкції для кріплення сонячних панелей є на кожній виробничо-складській будівлі парку.
Останні рішення щодо постачання електроенергії великим споживачам поставили під загрозу розвиток промисловості загалом, і, зокрема, індустріальних парків. З червня Кабмін підвищив розмір імпорту електроенергії до 80% у структурі споживання, за якого гарантується енергопостачання без відключень. При цьому донедавна одним із ключових чинників зацікавленості інвесторів у розміщенні виробництв в Україні була менша порівняно з ринком Європи вартість електроенергії та газу.
«При імпорті електроенергії в обсязі 80%, як того вимагає постанова Кабміну, ця тимчасова конкурентна перевага зникає. Водночас укладення прямого договору на імпорт не завжди означає технічну можливість постачання імпортованої електроенергії покупцеві через особливості функціонування енергомереж – іноді реалізувати це неможливо. Вартість електроенергії залишається занадто високою для промпідприємств і змушує їх балансувати на межі рентабельності», – розповідає Андрій Ропицький.
Крім того, у липні Нацкомісія, що здійснює держрегулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП), планувала об’єднати тарифи на розподіл електроенергії – зробити з двох класів, що відрізняються за рівнем напруги, один. Це поставило б під питання інвестиції, які компанії вклали в побудову енергоінфраструктури.
Як приклад можна навести Kronospan Ukraine – резидента однойменного ІП та одного з найбільших виробників листів з деревини. З 2019 року компанія перебудувала всю енергоінфраструктуру парку «Кроноспан Рівне», інвестувавши: у нові енергомережі – 400 млн грн, нову підстанцію – 260 млн грн, газову генерацію на 10 МВт – 250 млн грн. Ці інвестиції дали змогу перейти з 2-го класу до 1-го, а уніфікація тарифів може призвести до збільшення видатків на понад 100 млн грн щорічно. Ця сума еквівалентна інвестиціям у проєкт нової меблевої фабрики.
«Інвестиції в енергетичну інфраструктуру ми здійснюємо в розрахунку на стабільні правила гри. Якщо класи промислових споживачів будуть об’єднані, можуть бути зірвані не тільки плани з будівництва нових виробництв, а й поставлені під сумнів уже реалізовані інвестпроєкти», – розповів на нараді, організованій Федерацією роботодавців України, представник Kronospan Ukraine Юрій Дюг.
Не всі ІП належать до 1-го класу напруги. Парк «Біла Церква» отримує електроенергію номінальною напругою 10 кВ – це 2-й клас напруги. За словами Андрія Ропицького, це означає, що в разі відключення одного з джерел живлення переривання енергопостачання триває на час, необхідний для ввімкнення резервного живлення.
У разі, якщо відключення є тривалим і обидва джерела живлення відключені, керуюча компанія забезпечує роботу критичної інфраструктури: пожежного резервуара та спринклерної системи пожежогасіння за рахунок власної резервної генерації.
Поділ за класами є у 26 з 27 країн ЄС. Якщо рішення ухвалять – українські парки стануть неконкурентоспроможними порівняно з будь-якою країною ЄС. А це означає, що іноземні інвестори обиратимуть Словаччину або Марокко замість України, а українські інвестори та підприємства під час вибору варіанту релокації та розширення виробництва віддадуть перевагу Польщі, Болгарії або Угорщині.
Дивне бажання Міненерго «проспонсорувати» «Енергоатом» коштами за рахунок зруйнованої війною промисловості знищить перспективи економіки України. ЄС так само не захоче приймати до свого складу ще одну країну, яку необхідно буде дотувати в усьому, тому що не буде промисловості для підтримки економіки.
Після винесення в публічний простір інформації про можливість об’єднання тарифів на розподіл і справедливого обурення бізнесу НКРЕКП на деякий час відклав це рішення, а потім і зовсім запланував перехід на три класи напруги. Саме це і закладено в євроінтеграційних документах України, а рішення має бути ухвалено не пізніше 2025 року.
Загалом реальні результати інфраструктурного розвитку та роботи парків можна побачити не раніше, ніж через кілька років. Важливими передумовами їхньої ефективної діяльності є зниження військових ризиків, запуск механізмів страхування інвестицій, збільшення кількості іноземних інвесторів тощо.
«Як правило, процес залучення інвестицій і наповнення парків потребує певного часу, тому про конкретні результати розвитку можна говорити через рік-два. Зараз важливо стежити за тим, як розвиватиметься інфраструктура цих парків і які компанії вирішать розміщувати свої виробничі потужності на їхній території», – резюмує Михайло Сакун.
Передбачуваність тарифної політики держмонополій, податкової політики держави є обов’язковою умовою для того, щоб потенційні українські та іноземні резиденти індпарків планували на 5-10 років свої інвестиції та роботу в Україні. Сам факт розгляду рішення щодо уніфікації класів уже створив нові ризики для існуючих та потенційних інвесторів. Те, що це рішення тимчасово відтермінували, вже не відіграє ролі – бізнес буде це враховувати у своєму плануванні. Держава має бути дуже обережною у своїх діях – ми і так країна з високим рівнем ризику.
Джерело: https://gmk.center
