Український парламент продовжує активно оновлювати трудове законодавство, адаптуючи його до сучасних економічних умов. 18.07.2022 року Верховною Радою України було прийнято черговий закон у цій сфері – Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання деяких нестандартних форм зайнятості” (законопроект № 5161) (далі – “Закон № 5161”), який серед широкого загалу отримав назву закон про “фрілансерів”.
Цим законом не вводиться у законодавство поняття “фрілансу”, як багато хто може подумати, а пропонується введення нової особливої форми трудового договору – трудовий договір з нефіксованим робочим часом, який зможе використовуватися роботодавцями у випадках, коли у них виникає потреба у залученні працівників на нерегулярній основі для виконання тих чи інших робіт, які носять непостійний, але повторюваний характер, що характерно для фрілансу. До прийняття Закону № 5161 проблема залучення працівників у таких випадках полягала в тому, що укладати з ними трудові договори на умовах, визначених Кодексом законів про працю України, було недоцільно, так як роботодавець не має можливості забезпечувати їх роботою на постійній основі, як цього вимагає працевлаштування на умовах трудового договору. Зазвичай з ними або укладалися цивільно-правові договори, або співпраця здійснювалася взагалі без будь-якого документального оформлення, відповідно, вони не могли користуватися тими соціальними гарантіями, які має працівник за трудовим договором.
На яких умовах виконується та оплачується робота працівника за трудовим договором з нефіксованим робочим часом?
Законом № 5161 визначено, що трудовий договір з нефіксованим робочим часом – це особливий вид трудового договору, умовами якого заздалегідь не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої таким трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно.
Роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи, однак це не означає, що роботодавець може у будь-який момент звернутися до працівника і вимагати негайного виконання роботи, в якій виникла необхідність. Для того, щоб попередити такі випадки, законодавець передбачив, що у трудовому договорі, укладеному на умовах нефіксованого робочого часу, сторони мають визначити:
При цьому, кількість базових годин, під час яких від працівника можуть вимагати працювати, не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень. Тобто, для працівника на умовах нефіксованого робочого часу по суті забезпечуються такі ж вимоги щодо тривалості робочого часу і часу відпочинку, як і для працівника за звичайним трудовим договором.
Відповідно, якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин або працівнику було повідомлено про наявність роботи з порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором, передбачено право працівника відмовитися від виконання запропонованої роботи у такому випадку. Також працівник має право відмовитися від виконання роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи виконанням державних або громадських обов’язків.
Отже, виконання працівником роботи на умовах нефіксованого робочого часу здійснюється на таких умовах:
При цьому, з метою дотримання інтересів роботодавця законодавцем було передбачено, що працівника може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за необґрунтовану відмову виконати роботу у базові дні та години.
Що стосується умов оплати роботи, виконаної працівником на умовах нефіксованого робочого часу, то заробітна плата виплачується такому працівникові за фактично відпрацьований час, а не у фіксованому розмірі, як за звичайним трудовим договором. Працівник і роботодавець також можуть передбачити у трудовому договорі застосування відрядної системи оплати праці, коли заробітна плата виплачується за фактично виконану працівником роботу за встановленими у трудовому договорі відрядними розцінками.
У випадках, коли працівник погоджується на його залучення до роботи поза межами базових днів або годин його робота оплачується у розмірі, не меншому, ніж передбачено умовами трудового договору, а у разі перевищення нормальної тривалості робочого часу (40 годин на тиждень) оплата здійснюється за правилами оплати роботи в надурочний час:
Також слід відзначити, що для цілей оплати праці працівника на умовах нефіксованого робочого часу законодавець визначив мінімальну тривалість його робочого часу, який становить 32 години протягом календарного місяця. Якщо працівником відпрацьовано менше 32 годин за місяць, то заробітна плата виплачується йому не менше, ніж за 32 години робочого часу, відповідно до умов оплати праці, що визначені трудовим договором. Тобто, визначена законом мінімальна тривалість робочого часу працівника на умовах нефіксованого робочого часу не створює для роботодавця обов’язку забезпечити працівника відповідним обсягом роботи протягом календарного місяця, а створює для працівника гарантію того, що він у будь-якому випадку отримає заробітну плату за місяць щонайменше у мінімальному розмірі – за 32 години роботи.
Як має оформлюватися трудовий договір з нефіксованим робочим часом?
По-перше, трудовий договір з нефіксованим робочим часом в обов’язковому порядку укладається у письмовій формі, тобто видачі наказу про прийняття працівника на роботу на умовах нефіксованого робочого часу недостатньо. При цьому, протягом 3 місяців з дня набрання чинності Законом № 5161 Державна служба України з питань праці зобов’язана розробити і затвердити типову форму трудового договору з нефіксованим робочим часом, якою потрібно буде керуватися під час укладення такого виду договорів.
По-друге, як ми вже зазначали вище, у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом сторони обов’язково мають визначити способи та строки повідомлення один одного про необхідність виконання роботи, готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання, базові години та дні, в які від працівника може вимагатися виконання роботи. Також у договорі сторони можуть визначити додаткові підстави для його припинення, які не передбачені трудовим законодавством.
Чи є обмеження у використанні трудового договору з нефіксованим робочим часом?
Для того, щоб роботодавці не зловживали використанням договорів з нефіксованим робочим часом законодавець встановив обмеження щодо їх використання, передбачивши, що кількість таких договорів в одного роботодавця не може перевищувати 10 % від загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець, а для роботодавців, які використовують працю менше ніж 10 працівників – не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом.
Також для цих цілей було передбачено штрафи за перевищення допустимої кількості трудових договорів з нефіксованим робочим часом або ведення недостовірного обліку робочого часу працівника, який працює за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, стосовно фактично виконуваної ним роботи – у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, що наразі становить 19 500 грн, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а також за оформлення працівника за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі, коли він фактично виконує роботу протягом усього робочого часу, який встановлений роботодавцем для працівників за звичайними трудовими договорами – у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, що наразі становить 65 000 грн, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Разом з тим, слід відзначити, що для працівників на умовах нефіксованого робочого часу немає обмежень у кількості роботодавців, з якими може працювати такий працівник. Більше того, законодавець передбачив, що роботодавець не може забороняти або перешкоджати працівникові, що виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, виконувати роботу за іншими трудовими договорами.
Переваги використання трудового договору з нефіксованим робочим часом
Підсумовуючи, можемо відзначити, що робота за трудовим договором з нефіксованим робочим часом очевидно дає низку переваг для працівників, які раніше залучалися до роботи як фізичні особи – підприємці за цивільно-правовими договорами або взагалі без будь-якого оформлення: тепер вони на рівні з працівниками, оформленими за звичайними трудовими договорами, зможуть користуватися трудовими і соціальними гарантіями, передбаченими Кодексом законів про працю України, а також гарантовано щомісяця отримувати заробітну плату навіть, якщо роботодавець не забезпечив їх роботою. Водночас, таким працівникам варто враховувати, що з переходом на роботу за трудовим договором з нефіксованим робочим часом зміняться умови оподаткування отримуваних ними доходів, вони будуть оподатковуватися так, як і для працівників за звичайними трудовими договорами, що може стримувати від переходу на роботу за такими договорами.
Що стосується роботодавців, то переваги для них, можливо, не такі очевидні, однак оформлення трудових договорів з нефіксованим робочим часом з працівниками, які залучаються до роботи не на постійній основі, дозволяє зняти ризики нарахування штрафів за неоформлення трудових відносин з такими працівниками, а також убезпечує від необґрунтованої відмови працівника виконувати роботу, адже за це його може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Джерело: https://biz.ligazakon.net
