До повномасштабного вторгнення РФ український гірничо-металургійний комплекс забезпечував понад 10% ВВП країни, включно з ланцюжками постачань, на його частку припадало понад 30% довоєнного експорту товарів (зараз цей показник впав удвічі). Наразі ГМК має широкий спектр проблем – від нестачі персоналу і проблемної логістики до певних торговельних обмежень і неможливості істотно наростити завантаження потужностей.
У міру розвитку військових дій українська металургія зазнавала величезних втрат. До 2014 року в країні налічувалося дванадцять підприємств, що виплавляли сталь. Зараз їх залишилося тільки шість, і лише п’ять продовжують працювати.
До 2014 року загальні номінальні сталеплавильні потужності України становили 42 млн т, 2021 року – 27 млн т, зараз вони знизилися до 17,8 млн т. Після початку повномасштабного вторгнення на окупованій території опинилися маріупольські меткомбінати. Перспектива їхнього повернення під контроль України залишається невизначеною в осяжному майбутньому. Простоюють сталеплавильні потужності на Дніпровському металургійному заводі (ДМЗ). Підприємство зараз працює за давальницькою схемою, і перспективи його повного запуску, особливо під час війни, туманні.
Наразі в строю перебувають лише 5 з 13 доступних доменних печей в Україні, а також дві електродугові печі на підприємствах “Дніпроспецсталь” і «Інтерпайп Сталь».
Заводи, що продовжують роботу, мають доволі високе для воєнних умов завантаження виробничих потужностей, і потенціал його нарощування невисокий. Виняток – «АрселорМіттал Кривий Ріг» – найбільший в Україні меткомбінат. Наразі тут в експлуатації лише одна доменна піч із чотирьох. Запуск ще однієї домни заплановано на квітень поточного року, що може підвищити завантаження потужностей з нинішніх 25% до 50%.
Україна змогла наростити виплавку сталі після шоку першого року повномасштабної війни. За підсумками 2023-го цей показник становив 6,2 млн т (-0,5% порівняно з 2022-м). Однак ці обсяги на 70% менші за довоєнний рівень. Але що стосується місячної динаміки випуску сталі, прогресу не спостерігається вже понад рік – місячна виплавка залишається на рівні 550 тис. тонн.
Очікується, що 2024 року обсяги виплавки сталі в Україні зростуть до 7,2 млн т за рахунок запуску домни на «АрселорМіттал Кривий Ріг», але проблеми в енергосистемі через удари по генеруючих потужностях можуть погіршити цей прогноз. Однак це, ймовірно, близько до стелі поточних можливостей галузі. Зараз є низка серйозних факторів, що обмежують зростання виробництва.
Перша з таких проблем – нестача персоналу. До війни в українському ГМК та суміжних галузях було задіяно понад 0,5 млн осіб. Гірничо-металургійний сектор був найбільшим роботодавцем та забезпечував населення добре оплачуваними робочими місцями, утримуючи від трудової міграції.
У разі повномасштабної війни вже мобілізовано 15% персоналу всіх великих металургійних підприємств. Однак українці не поспішають заповнювати нові вакансії на великих заводах – тут прозорі процедури обліку кадрів і під мобілізацію можуть потрапити вже нові працівники.
На можливість заповнити дефіцит кадрів негативно впливає внутрішня міграція. Меткомбінати розташовані неподалік лінії фронту, міста їхньої присутності знаходяться під фактично щоденними ударами агресора. Це змушує людей працездатного віку залишати небезпечні регіони разом із сім’ями.
За оцінками Мауро Лонгобардо, генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг», у 2024 році підприємству через звільнення та мобілізацію може знадобитися закрити 3 тис. вакансій, на які потрібні люди, що готові одразу розпочати роботу. Але знайти три тисячі навчених металургів у Кривому Розі – завдання складне й нетривіальне. А проблема нестачі персоналу дається взнаки вже сьогодні, обмежуючи потенціал зростання галузі в майбутньому.
Українські металурги також закликають розглянути ключові проблеми вітчизняного оподаткування – так бізнес міг би підвищити ефективність під час війни. Проблему, зокрема, порушила фінансовова директорка “Метінвесту” Юлія Данкова. Вона нагадала: в Україні давно триває дискусія щодо можливості запровадження податкової консолідації, однак на певний час вона випала з фокусу. У нинішніх реаліях до питання варто повернутися.
На думку Данкової, також необхідно розглянути проблему дублювання податків. Компанії зможуть спрямувати вивільнений ресурс на інвестиції та створення нових робочих місць. Крім того, це стимулювало б надходження до бюджету у вигляді імпортного ПДВ, митних зборів, збільшення податку на прибуток.
Є у бізнесу і деякі проблеми з відшкодуванням ПДВ. Фіндиректорка “Метінвесту” зазначила, що загалом механізм працює, але деякі вагомі питання не вирішуються: частину контрагентів компанії, у яких закуповують послуги або товари, податкові органи вважають ризикованими. В умовах воєнних дій значення проблеми зростає, оскільки вона впливає на оборотні кошти групи.
Українські експортери покладають великі надії на український морський коридор, але він залишається нестабільним.
Продукція ГМК є другою за питомою вагою в загальному експорті українським морським коридором. Зокрема, у грудні 2023 року минулого року цим маршрутом було експортовано 1,2 млн т руди і 200 тис. т металів. За півроку його роботи (серпень-грудень 2023-го), за оцінками GMK Center, з портів “Одеса” і “Південний” з вантажами ГМК вийшли щонайменше 46 суден з 2,6 млн т руди і 653 тис. т металопродукції. Серед них були балкери, заблоковані в морпортах з 24 лютого 2022-го року.
Актуальний механізм принципово відрізняється від «чорноморської зернової ініціативи», коли прохід був узгоджений з усіма учасниками. Нині жодних домовленостей немає, відповідно, і вищий рівень ризику.
Не розуміючи перспектив майбутніх продажів і гарантій стабільності морської логістики, наприклад, складно приймати рішення про інвестиції в $10-20 млн для запуску доменної печі. Великі ризики також призводять до серйозного подорожчання транспортування продукції для українських металургів. Наприклад, у жовтні 2023-го ставки фрахту через морський коридор були вчетверо вищими від довоєнних рівнів, у січні 2024-го – вдвічі вищими. При цьому, кожен конкретний кейс відрізняється від попереднього.
До повномасштабної війни традиційними для українського сталевого експорту були ринки регіону MENA, Туреччини, Африки. Однак зараз багато напрямків виявилися закритими для українських металургів, а продаж сталі на ринки, де присутня РФ, став фактично нездійсненною місією.
Експортери металопродукції РФ отримують перевагу через низькі неринкові ціни на електроенергію, тоді як в Україні ці ціни ближчі до європейських. Крім того, вони не мають проблем з логістикою, як українські металурги.
Важливо й те, що російська продукція продовжує залишатися на ринку ЄС. У грудні 2023 року Єврокомісія відтермінувала заборону на імпорт слябів з РФ, у 12-му пакеті санкцій блок продовжив дію квот на них ще на чотири роки. Як наслідок, російські перекатні заводи в Бельгії, які імпортують сляби з РФ, отримують цінову перевагу і чинять тиск на ринок. На початку березня 2024 року вони пропонували гарячекатаний рулон (HRC) по €680/т, тоді як інші європейські виробники в ЄС – по €720/т. Це призводить до спотворення конкуренції та збитків для європейських металургів.
Ще одним стримувальним фактором для українського ГМК є торговельні обмеження. ЄС у 2022 році вивів Україну з-під дії системи квот і антидемпінгових заходів. Це стало важливим кроком, який підтримав вітчизняну металургію. Але важливо продовжити це рішення і на наступний рік. Інакше українські заводи потраплять у квоту «інші країни» за такими товарними позиціями як г/к рулон. Вони будуть змушені конкурувати з азіатськими постачальниками, які вибирають квоти буквально за один день.
США тимчасово призупинили дію секції 232 для української сталі до червня 2024 року і майбутнє цього режиму після червня поки що невідоме. Однак у Сполучених Штатах продовжують діяти сім антидемпінгових заходів проти металопродукції з України, що блокує будь-який вітчизняний експорт. Водночас пом’якшення торговельного режиму для нашої країни з боку США створить більше можливостей для фінансування українського бюджету місцевими виробниками.
До повномасштабного вторгнення ГМК був флагманом інвестиційних процесів у країні – на нього припадала третина промислових капіталовкладень. Однак під час війни галузь відстає в цьому питанні. Сьогодні важливість інвестицій як ніколи висока на тлі перспективи впровадження європейського механізму транскордонного вуглецевого коригування (СВАМ). Але за гострої необхідності вкладати кошти в зниження вуглецевого сліду українські меткомбінати змушені зосередитися на боротьбі за існування.
За розрахунками GMK Center, CBAM призведе до втрати 1,6 млн т українського експорту довгого прокату і напівфабрикатів до ЄС, а також 1,4 млн т чавуну. Вітчизняний бізнес розраховує, що Україна отримає статус країни, виключеної з-під дії CBAM з перехідним періодом. Також важливо, щоб статус асоційованого члена або квазі-членство в Євросоюзі дали змогу Україні мати доступ до європейських фондів фінансування проєктів декарбонізації.
Внутрішній ринок зараз здатний надати галузі лише обмежену підтримку. У 2023 році споживання сталі в Україні зросло до 3,3 млн т з 2,1 млн т роком раніше, проте поки що немає подальшого потенціалу для його зростання. Очікується, що у 2024-му споживання металопродукції в Україні зросте на 10% р./р., але у фізичному виразі це лише 300 тис. т. Помітного впливу ці обсяги не матимуть.
Водночас країна має колосальну потребу в оновленні інфраструктури. На цьому тлі в довгостроковій перспективі потенціал зростання споживання сталі становить до 5 млн т. Тому міжнародна фінансова допомога, спрямована на фінансування проєктів відновлення, дуже важлива і для підтримки сталевого сектору, за допомогою замовлень на металопродукцію.
ГМК був і залишається базовою галуззю для української економіки. Її відновлення стане значним внеском в обороноздатність та економічні перспективи нашої країни. Виклики, що стоять перед українськими металургами, означають ще один складний для них рік, і в багатьох випадках потребують уваги та підтримки з боку української влади та міжнародних партнерів.
Джерело: https://gmk.center/ua/
