Металургійна промисловість України та Європейського Союзу стикається з серйозними викликами, але характер цих викликів значно різниться. У ЄС головним питанням на порядку денному є «зелена» трансформація. Європейські металурги перебувають під тиском із метою декарбонізації, скорочення викидів та пристосування до суворіших кліматичних норм. В Україні пріоритет є більш базовим і нагальним: виживання в умовах війни.
Українська металургійна промисловість працює в умовах постійного воєнного ризику. Згідно з даними інфографіки, кількість обстрілів та бойових дій у Дніпропетровській і Запорізькій областях у перші п’ять місяців 2026 року зросла у три-чотири рази порівняно з аналогічним періодом минулого року. Ці регіони є центральними для виробництва сталі в Україні, тому війна безпосередньо впливає на стабільність промисловості й обсяги виробництва.
Українські металургійні підприємства також стикаються з нестачею робочої сили, оскільки 20–30 % працівників були мобілізовані до лав Збройних сил України. Ще одним серйозним тягарем залишається логістика: витрати на перевезення щонайменше вдвічі перевищують довоєнний рівень. Крім того, у 2025 році Україні довелося імпортувати 3,4 млн тонн коксівного вугілля, що є наслідком порушення внутрішніх ланцюгів постачання (втрата Покровської шахти).
Натомість металургійна галузь ЄС переважно стикається з витратами на «зелений перехід», що знижує конкурентоспроможність європейських компаній. Виробники ЄС мають справу з високими цінами на електроенергію, причому середня ціна на ринку «на наступний день» у 2025 році становила 88 євро/МВт·год. Вони також відчувають усе більші витрати на викиди вуглецю: станом на 1 червня 2026 року ціна на CO₂ сягнула 78,2 євро/т, що на 8,5% більше, ніж у попередньому році. Нормативи безкоштовного розподілу квот у межах EU ETS буде знижено, що призведе до зростання витрат європейських виробників сталі на викиди вуглецю. Декарбонізація вимагатиме значних інвестицій, а потреби в капітальних витратах до 2030 року оцінюються в 31 млрд євро.
Однак Україна та ЄС також мають низку спільних проблем. Обидві сторони підпадають під вплив високих цін на енергоносії та більшого імпортного тиску. У 2025 році імпорт сталі до ЄС зріс на 14,0% порівняно з попереднім роком, тоді як імпорт сталі в Україну збільшився на 26,7 %. Обидві галузі також зазнають впливу торговельних перебоїв. Наприклад, у другій половині 2025-го експорт сталі з ЄС до США впав на 30% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року після запровадження 50-відсоткових мит із боку США. Україна продовжує стикатися з 28 заходами торговельних обмежень щодо своєї сталевої продукції.
Ці спільні виклики створюють простір для співпраці, оскільки ЄС потребує безпечних, надійних і низьковуглецевих ланцюгів постачання сталі, що сприятиме конкурентоспроможності європейських виробників сталі. Україна потребує доступу до ринків, інвестицій та підтримки для відновлення. Співпраця могла б зосередитися на інтеграції України в європейські ланцюги постачання, підтримці енергетичної безпеки та підготовці українських виробників сталі до майбутньої декарбонізації.
Source: https://gmk.center
